Лисогор Вікторія Вікторівна

Освіта:

• Національний авіаційний університет;
• Національний медичний університет імені О.О. Богомольця;
• Українська військово-медична академія;
• Харківський національний медичний університет

Викладацька діяльність і / або лекторська діяльність:

• асистент кафедри патологічної фізіології НМУ імені О.О. Богомольця.

Шляхи професійного розвитку:

• регулярне підвищення кваліфікації, участь у профільних конференціях, навчальних програмах та професійних асоціаціях.

Пріоритетні напрями в практичній діяльності:

• діагностика та лікування розладів настрою і тривоги: депресія, панічні атаки, соціальна тривога, генералізований тривожний розлад;
• допомога при емоційному виснаженні: професійне вигорання, хронічний стрес, нав’язливі думки та дії (ОКР);
• робота з порушеннями контролю поведінки: раптові агресивні реакції, самопошкодження, залежні форми поведінки;
• опрацювання психологічної травми: від гострих травматичних подій до тривалого емоційного чи психологічного насильства;
• підтримка при втраті мотивації та емоційному виснаженні: апатія, відчуття «я не можу», емоційне спустошення;
• формування здорових стосунків із собою та іншими: низька самооцінка, надмірне почуття провини, сором’язливість, труднощі у спілкуванні;
• допомога при психосоматичних проявах стресу: безсоння, хронічна втома, напруження;
• психологічна підтримка у кризових станах: гостра реакція на стрес, переживання втрати, розлад адаптації, відчуття безнадії;
• ментальне здоров’я матерів: діагностика й лікування післяпологової депресії, тривоги та інших емоційних труднощів перинатального періоду.

Хобі, улюблені фільми, книги:

• «Надихається творчістю Віктора Франкла, зокрема книгою «Людина у пошуках справжнього сенсу», яка підкреслює цінність внутрішньої сили навіть у найскладніші життєві моменти.»

Поради від лікаря:

• «Життя одне. Подбайте про себе сьогодні, щоб мати сили жити завтра так, як мрієте. Звернення до фахівця з ментального здоров’я - це крок до турботи про себе. Консультація є безпечним простором, де можна відкрито говорити про симптоми, переживання та травматичний досвід без осуду й оцінок.»