Гідронефроз: чи потрібна операція?

Іноді у дітей зустрічається така аномалія верхніх сечовивідних шляхів, як гідронефроз. Зазвичай це захворювання на ранніх стадіях протікає безсимптомно. Проте саме діагностування гідронефрозу на початкових стадіях дає можливість уникнути хірургічної операції.

Сечовивідна система складається з фільтру, який виконує функцію очищення крові (паренхіма нирки) та сечовивідних шляхів. Останні поділяють на верхні та нижні. Гідронефрозом називають порушення анатомії (будови) верхніх сечових шляхів, до яких належать дві структури нирки – чашки й лоханка. Цю будову можна порівняти з чайним сервізом на шість персон, де лоханка – це чайник, а за носик йому править сечовід – трубка, що сполучає нирку із сечовим міхуром. Рух рідини у нашому «сервізі» починається від паренхіми (фільтру), в якій утворюється сеча. Потім рідина накопичується у чашках, переміщається у «чайник» (лоханку) та, нарешті, по «носику» (сечоводу) вирушає в сечовий міхур.

Що ж відбувається при гідронефрозі? Місце переходу черевця «чайника» у «носик» звужене, і рідина (сеча) не повністю виходить із лоханки й чашок. Це компенсується шляхом розтягування лоханки та чашок, які збільшуються у розмірах. При цьому тиск в порожнині нирки підвищується, від чого нирковий фільтр настільки страждає, що починає гинути. Причому швидкість загибелі паренхіми прямо пропорційна ступеню звуження переходу лоханки у сечовід та ступеню розтягування чашок та лоханки.

На жаль, усунути описану вище проблему можна, лише прибравши звуження між лоханкою та сечоводом (хірургічним шляхом). Але не завжди потрібна операція. В деяких випадках, при невисокій стадії гідронефрозу, патологія минає сама: дозрівають сечові шляхи, тож звуження ліквідується.

Зробити висновок про доцільність операції лікареві-урологові допомагають додаткові методи обстеження. На першому місці – ультразвукове дослідження нирок та сечового міхура, завдяки якому можна запідозрити гідронефроз ще в материнському лоні. Основним маркером цього захворювання є розмір розширення лоханки й чашок, а також товщина ниркового фільтру (паренхіми).

Якщо товщина паренхіми зменшена, а розширення лоханки й чашок після призначення сечогінного препарату зберігається, то на допомогу в обстеженні приходить рентген-діагностика – екскреторна урографія. Це дослідження надає лікареві інформацію про функцію хворого органу, а також точну оцінку його будови, а саме – є чи немає звуження у місці переходу лоханки в сечовід.

Обидва дослідження проводять в умовах поліклініки, вони не потребують госпіталізації до стаціонару. Зазвичай цих досліджень вистачає для того, щоб зробити висновок: оперувати чи обмежитися спостереженням. Якщо ж перерахованих двох методів діагностики не вистачає для встановлення діагнозу, то в арсеналі діагностики є ще три методи: магнітно-резонансна томографія (МРТ), комп'ютерна томографія (КТ) та нефросцинтиграфія. Перші два дослідження дають точнішу оцінку будови хворої нирки, а нефросцинтиграфія надає точну інформацію про функцію самого ниркового фільтру. Недоліком цих досліджень є те, що у дітей молодшої вікової групи їх мають проводити у стані медикаментозного сну.

Важливо! Гідронефроз підступний тим, що протікає безсимптомно, при цьому усі лабораторні показники (аналізи) можуть бути в нормі. Тому УЗД органів сечової системи обов'язково має входити до профілактичного огляду дитини.

Діагноз виявлений: які подальші дії?

Якщо обстеження підтвердили гідронефроз першої стадії, лікар приймає рішення про спостереження за станом верхніх сечових шляхів. Спостереження полягає в періодичному контролі аналізу сечі та контролі за допомогою УЗД із інтервалом 3-6 місяців.

При гідронефрозі 2-3 стадій потрібна операція. Вона може бути проведена одним із методів:

• Лапароскопічна пластика лоханково-сечовивідного з'єднання – ця операція проводиться за допомогою спеціального устаткування через міні-розрізи.
• Відкриті пластичні втручання на лоханково-сечовивідному сегменті з міні-доступу (розріз шкіри 3-4 см).
• Ендоскопічні урологічні втручання (бужування, балонна дилятація, стентування).

Після операції дитина перебуває у стаціонарі впродовж 2-3 днів, потім спостерігається удома. Повторний огляд потрібний тільки для видалення стенту (спеціальна трубка, на якій гоїться сформоване лоханково-сечовивідне з'єднання). На усі післяопераційні рани накладаються косметичні шви, яких видаляти не потрібно. Аномалія нирки виліковна тільки якщо вчасно розпочати лікування!