Історія однієї дружби великої і маленької людини

- Ми їдемо до класного Макса! Він якийсь лікал….

Ростик зранку розповідає дракоші Оло про зустріч з лікарем. Мама минулого разу не підманула: Максим і справді не такий вредний, як тьотя Тамара з великої холодної поліклініки… вона величезною голкою боляче коле палець аж до крові! Бабця каже, вона непутьова. А Максим вміє гратися, у нього футболка з крутими машинками і навіть є цукерки.

Ростик збирається на прийом до хірурга Пономаренка. «Путьовий Максим» вирішує урологічні проблеми хлопчиків. Вирішує непомітно, поки ті в наркозі. Максим подобається дітям, бо і сам їм завжди радий. Він намагається зробити так, щоб їх зустріч менш за все нагадувала прийом у лікаря: завжди жартує, розповідає про машинки, які невипадково на його формі. Він же ДИТЯЧИЙ хірург.

- Поки малий роздивляється, я заговорюю його, встигаю зняти штанці і роздивитися все, що потрібно...

Сьогодні Ростику зроблять операцію, але ні він, ані тим паче динозаврик Оло, про це не здогадуються. Максим із захватом розказує про чудо-апарат, який робить солодкі інгаляції, після чого сняться мультики.

Ростик навіть просить, аби мамі й Оло теж дали спробувати)) Ростик чеше «чуба» Оло і повчає його, як це завжди робить мама. Сьогодні суперовий день: мама не пішла на роботу, залишилася з ним, щоб разом сходити в гості до Максима. А потім сказала, що купить морозиво, якщо Ростик буде чемним.

- І Максу дамо молозива….

Мама і лікар посміхаються Ростику, але насправді нікому не до сміху. Вони обговорюють операцію та анестезію. Операцію в 2,7 років життя. Максим запевняє, що для нього це вже «дорослий пацієнт», найскладніші випадки – патології у новонароджених він оперує на 5 дні життя…

Оло бачив все. Як Ростик поринув у сон, як його обережно, наче фарфорову ляльку, переодягли у стерильну сорочку. Як Мама в

сльозах похапцем поцілувала Ростика у чоло, а потім тремтячими руками схопила Оло за хвіст і поклала поруч. Їх повезли у операційну.

А тут все біло-блакитне, як взимку за вікном. Сліпучі вогні на стелі, світять ніби в мультику на кораблі інопланетян. Таця з якимись металевими штуками. На екрані танцюють рядки зигзагами. Ростик

непорушно лежить.

Максима відразу не впізнати: маска, одяг як у всіх, дивна шапочка. Серйозний. Мабуть, зараз не до жартів. В руках блиснуло лезо і... кров! О, вредна Тамара була б у захваті! Але їй точно не вдасться так приспати Ростика, як це вийшло у Максима.

Бідний Ростик, він так вірив, що тут крові не буде... І такий обман. Отак з малими завжди! Але ж йому, не боляче... він так солодко спить…

Раптом хтось впевненою рукою знову схопив Оло за хвоста)))

Оло вклали у руки Ростику, який сонно бурмоче щось під ніс. Йому досі сниться щось солодке, він ледь підіймає тяжкі повіки і, дрімаючи, задоволено посміхається.

Максим виніс їх обох з операційної. Малюка переодягли і поруч всадили улюблену іграшку. Мама, не помічаючи, як нервово мне футболку, не зводить очей з сина: ціла вічність для неї минула відтоді, як її малюк поринув у сон. Оло не розуміє її хвилювань: він пильно стеріг Ростика та й Максиму можна довіряти. Погана людина футболку з Блискавкою МакКвіном не одягне!

Ростик починає спросоння обіймати Оло. Йому сниться атракціон з машинками, де вони ганяють з Максимом наввипередки, а мама тримає рожеву солодку вату і щось говорить...

- Ростик! Синочку… Хлопчик мій хороший…

- Ма… ма...

Хлопчик не здогадується, який важливий був для нього цей «сон». Тепер спокійно спати зможе і мама. У маленького з дорослими чоловічими справами в майбутньому тепер все буде добре.

У Ростика виписка, вже на 2 день! Він обіцяє лікарю, що намалює йому свій сон і шалені перегони, а ще обов’язково прийде в гості і покаже свої машини.

За роки роботи Максим навчився бути для дітей «своїм» та робити все у ігровій формі. Вже стало звичкою працювати у режимі «свято одного дня»: і коли візит-операція, і коли стаціонар застав малюка під Новий рік, і коли справжня халепа – встиг надивитися того і в Луганську…

Моменти дитячої віри та щирої симпатії – це найприємніше в його роботі. Він добре знає, що маленькі пацієнти зовсім не наївні, вони відчувають і бачать усе, часом хоробріші та серйознішім за дорослих, а часом ставлять хитрі і влучні запитання. Знайти з кожним спільну мову – непростий ребус, але гора дитячих малюнків свідчить, що Максимові вдається бути «путьовою людиною» для всіх.