Лікування сепсису новонароджених дітей: антибактеріальна терапія

Сепсис – ураження організму патогенними мікроорганізмами, що потрапили в кров. Його можуть спровокувати стрептококи, стафілококи, пневмококи, кишкова паличка та інші бактерії, а також віруси, гриби і найпростіші. Найчастіше сепсис є ускладненням запального процесу (наприклад, ранового). У розвиткові гнійного сепсису важливу роль відіграє зниження імунітету внаслідок операції, великої крововтрати, серйозного захворювання.

Джерелом інфекції можуть бути будь-які осередки інфекції в організмі. Причина хірургічного сепсису – нагноєння рани.

Для розвитку сепсису потрібний зв’язок первинного осередку з кровоносними чи лімфатичними судинами. З'ява вторинних септичних осередків визнається видом збудника і локалізацією первинного осередку. Головна причина виникнення сепсису – синдром системної запальної відповіді. Це реакція організму на дію декількох сильних подразників (травми, операції та інше).

Сепсис – що це за хвороба? Патологія проявляється порушенням загального стану організму. Також можуть виникнути вторинні осередки інфікування.

Симптоми сепсису в дорослих:

• головний біль;
• сплутаність свідомості;
• підйом температури до 39-40 градусів;
• тахікардія;
• зниження АТ;
• набряки;
• постійне схуднення;
• тромбози.

При важкому сепсисі і септичному шокові відзначається порушення кровозабезпечення окремих органів і тканин. Септичний шок частіше буває у дітей, людей похилого віку, осіб з імунодефіцитом. Поліорганна недостатність при сепсисі (розвивається при ураженні багатьох органів – так званий поліорганний сепсис) в 25-45% випадків закінчується летальним наслідком.

Клінічний перебіг захворювання буває блискавичним (1-2 діб), гострим (до 1 тижня), підгострим (більше 1 тижня), хронічним. При сепсисі може спостерігатись стертість чи атиповість симптомів. При розвиткові сепсису в новонароджених спостерігаються блювання, діарея, швидка втрата ваги, можуть з'явитись нагноєння у ділянці пупка, абсцеси та флегмони різної локалізації.

Ускладнення сепсису включають гемодинамічні, дихальні, ниркові, неврологічні, серцеві порушення. У 10-30% хворих на сепсис відзначається тромбоцитопенія незрозумілої етіології. Детальніше про ускладнення цієї патології читайте на нашому сайті Добробут.ком.

Діагностика сепсису базується на аналізі симптомів та даних лабораторних досліджень (виділення збудника і визначення його чутливості до антибіотиків, прокальцитоніновий тест, аналізи крові та сечі).

Лікування сепсису проводять у відділеннях реанімації чи палатах інтенсивної терапії. Необхідна санація осередку інфекції – наприклад, розтин абсцесу, видалення гною і змертвілих тканин у зоні запалення.

Етіотропну терапію проводять якомога раніше. До виявлення збудника і визначення його чутливості до антибіотиків призначають антибактеріальні препарати широкого спектру дії. Якщо первинний осередок інфекції не встановлений, враховують, яка це інфекція – позалікарняна чи госпітальна. При позалікарняній інфекції препарати вибору – цефалоспорини III і IV покоління, фторхінолони. При госпітальних інфекціях призначають карбапенеми. Важливо: потрібним буде введення високих доз антибіотиків тривалими курсами, щоб створити необхідну концентрацію препарату в крові та осередках інфекції.

При сепсисі клінічні рекомендації в лікуванні пацієнтів з анаеробними інфекціями – застосування метронідазолу і антибіотиків групи лінкозаміди. При стафілококовому сепсисі вводять протистафілококовий імуноглобулін. Етіотропне лікування проводять до зникнення симптомів інфекції та з’яви стійкої позитивної динаміки стану пацієнта.

До первинних заходів при сепсисі належить і інфузійна терапія. Вона сприяє корекції тканинної перфузії та гомеостазу, нормалізації клітинного метаболізму, зниженню концентрації токсичних метаболітів.

При невідкладних станах, що виникли при сепсисі, можуть бути потрібні додаткові заходи:

• штучна вентиляція легень;
• гормонотерапія;
• терапія гострої ниркової недостатності;
• контроль рівня глюкози у крові;
• підтримка серцевої діяльності;
• профілактика тромбозу глибоких вен.

У новонароджених сепсис розвивається на тлі внутрішньоутробної інфекції. Вхідними воротами зазвичай буває пупкова ранка. Можливе проникнення інфекції через органи дихання, слуху, шкіру, ШКТ. Виділяють блискавичний (1-7 діб), гострий (1-2 місяці) та затяжний (понад 2 місяці) перебіг сепсису.

Лікування сепсису новонароджених дітей спрямоване на пригнічення збудника, санацію гнійних осередків, підвищення захисних сил організму. Антибактеріальну терапію проводять з урахуванням чутливості збудника до антибіотика, призначають максимальні вікові

дози впродовж 3-4 тижнів. Якщо чутливість збудника до антибіотиків не визначена, терапію проводять антибіотиками широкого спектру дії. Для попередження розвитку дисбактеріозу призначають пробіотики.

Також проводять:

• дезінтоксикаційну терапію;
• імунокорекцію;
• корекцію кислотно-лужного балансу;
• протишокову терапію;
• відновлення водного та електролітного балансу.

Прогноз після неонатального сепсису залежить від загального стану дитини. Ризик летального наслідку в недоношених дітей з низькою масою тіла в 2-4 рази вища. Загальна смертність при ранньому розвиткові сепсису – від 3 до 40%. Смертність від сепсису з пізнім розвитком залежить від етіології інфекції.