Симптоми та форми лімфангіту, загальні принципи лікування

Хронічне запалення лімфатичних судин різного розміру та локалізації у медицині називається лімфангітом. Ця патологія є вторинною та може проходити у гострій та хронічній формі. Для лікування лімфангіту може знадобитись госпіталізація пацієнта, якщо необхідним буде хірургічне втручання.

В медицині виділяють різні форми лімфангіту:

• за типом процесу – гнійний та серозний;
• за глибиною розташування вражених судин – поверхневий та глибокий;
• за формою перебігу – гострий та хронічний.

За діаметром вражених судин розрізняють такі форми лімфангіту, як ретикулярна (вражаються капіляри) та трункулярна (патологія вражає великі лімфатичні судини). Також виділяють злоякісний лімфангіт – у цьому випадку розвиток патологічного процесу відбувається на тлі злоякісної пухлини.

Лімфангіт у хірургії розглядається як захворювання із сприятливим прогнозом, але лише у тому випадку, якщо його діагностика та лікування були проведені своєчасно. Важливо звернутись по кваліфіковану медичну допомогу на ранній стадії розвитку патологічного процесу.

Спостерігаються наступні симптоми лімфангіту:

• підвищення температури тіла – нерідко до критичних відміток;
• надмірна пітливість;
• озноб;
• гострий головний біль, який переходить у ниючий, постійний;
• загальна слабкість;
• апатія;
• відмова від їжі.

При лімфангіті також можуть проявитись наступні симптоми:

• при враженні капілярів (ретикулярна форма) відзначаються почервоніння шкірних покривів у проекції патологічного осередку, виражений сітчастий малюнок, печія у цих місцях;
• при враженні великих судин на шкірі з’являються червоні смуги, відзначаються напруження та болючість сусідніх м’яких тканин.

Лімфангіт, діагностика якого не була проведена вчасно, загрожує прогресуванням – зокрема, поширенням на навколишні м’які тканини та формуванням абсцесу. Небезпечним є стан, коли абсцес самовільно розкривається, і гнійний вміст потрапляє у тканини – при цьому виникає ризик виникнення сепсису.

Будь-які лікувальні заходи захворювання починаються із усунення основного осередку інфекції. При нагноєнні лікування проводиться в умовах стаціонару, лімфатичний вузол, який нагноївся, розтинають. Якщо діагностують лімфангіт кінцівок, то треба забезпечити їхню нерухомість – рука чи нога повинні бути зафіксовані у піднятому положенні, що дозволяє забезпечити повноцінний відтік лімфи. Пацієнтові у цілому рекомендується малорухливий режим, обов'язково призначається лікарська терапія:

• антибіотики;
• цефалоспорини;
• аміноглікозиди;
• антигістамінні препарати.

Для полегшення стану пацієнта на тлі загальної інтоксикації організму проводять інфузійну терапію. Якщо патологія проходить у хронічній формі з розмитою клінічною картиною (цим відрізняється, наприклад, лімфангіт легень), то ефективними будуть компреси з диметилсульфоксидом, фізіотерапевтичні процедури – грязелікування, опромінення ультрафіолетовими променями.

Особливої уваги потребує враження статевого члена. У випадку невенеричного походження у специфічному лікуванні немає потреби, але впродовж 2-3 днів рекомендовано не вступати у статеві стосунки і уникати травмування. Якщо ж лімфангіт статевого члена діагностований на тлі прогресуючої венеричної інфекції, то проводиться її лікування.

Детальніше про патологію і про те, що таке епізоотичний лімфангіт, можна дізнатись на сторінках нашого сайту.