Лікування гломерулонефриту. Гострий та хронічний Гломерулонефрит, діагностика, профілактика

Діагностування, лікування гломерулонефриту та його профілактика – процес складний. Гломерулонефрит – це цілий комплекс захворювань, що характеризуються масовим ураженням важливих структур – ниркових клубочків. В основному процес запускається після стрептококової інфекції – навіть після банальної ангіни. У більшості випадків хвороба протікає у формі гострого гломерулонефриту, лікування котрого багато в чому залежить від адекватності лікування попередньої ангіни.

Нирка складається з маленьких часточок – великої кількості клубочків. У цих маленьких структурах рідина відфільтровується з крові в нирки, і так утворюється людська сеча. Під час розвитку гломерулонфриту правильний поетапний процес фільтрації ламається, тому що порушується проникність капілярів, які пронизують тканину нирок. Стінки маленьких і великих капілярів пошкоджені, в сечу безперешкодно проходять елементи крові (еритроцити, а також білкові фракції). А з іншого боку, хвора нирка на здатна, як раніше, виводити з організму зайву воду та токсичні продукти.

Серед захворювань нирок гломерулонефрит, його симптоми та лікування – найчастіше обговоювана клініцистами тема в нефрології.

Згідно з класифікацією, виділяють первинний гломерулонефрит, що розвивається в раніше невражених нирках, і вторинний, наслідок інших хвороб. Тривалість гострого процесу – від 1 до 4 тижнів, підгострого – пара місяців, хронічного – рік. Хронічний гломерулонефрит – один із найчастіших приводів для розвитку хронічної ниркової недостатності. Через її розвиток пацієнтам у складних і запущених випадках може бути потрібне проведення гемодіалізу, а в критичних ситуаціях – трансплантація нирки.

Гематурична форма гломерулонефриту проявляється величезною кількістю різноманітних елементів крові в сечі. Коли масово вражені судини клубочків – процес поширюється по всій нирці.

Поштовхом до розвитку гломерулонефриту можуть виступити групи чинників:

1. Мікробні агенти (частіше стрептококової, рідше вірусної природи, ще рідше паразитарні). Інфекційнні агенти не напряму вражають клубочки нирок – процес має складну імунну природу. Це пояснення, чому гломерулонефрит настає не відразу, а через декілька тижнів від початку нозології.
2. Отруйні речовини (побутові розчинники та барвники, неякісний алкоголь, наркотичні засоби, деякі види ліків) – як наслідок, настає гематуричний гломерулонефрит.
3. Системні патології (насамперед вузликовий периартериїт, різні види васкулітів, системний аміоїдоз).
4. Вроджені патології, коли насамперед вражаються нирки (хвороба Фабрі).

Гломерулонефрит має симптоматику не тільки з боку нирок. Перші дзвіночки – різке підвищення АТ, набряковість (показова для гострого гломерулонефриту з нефротичним синдромом у дітей), зниження об’єму сечі. Важливо бути пильним при появі перерахованої симптоматики після свіжої стрептококової ангіни. Адже після неї запускається гострий гломерулонефрит, діагностика якого полегшується наявністю ангіни в недавньому анамнезі.

Підтвердити діагноз допомагають інструментальні та лабораторні способи діагностування. Серед останніх загальний аналіз сечі – найбільш інформативний. При гломерулонефриті цей аналіз допомагає визначити в сечі білок (протеїнурія), еритроцити (гематурія, типова для гематуричної форми хронічного гломерулонефриту) та нетипові елементи (циліндурія). Дієвим допоміжним методом є біохімічний аналіз крові. З його допомогою при гломерулонефриті констатують дисбаланс різноманітних білкових фракцій у крові (так звана диспротеїнемія), іноді – збільшення кількості жирових фракцій (гіперліпідемія) та небілкового азоту (гіперазотемія).

Часто проявів гломерулонефриту для діагностики мало. Окрім розгорнутих біохімічних аналізів сечі та крові, з метою підтвердження діагнозу застосовують вимірювання клубочкової фільтрації та рівня креатиніну, роблять аналіз на наявність антистрептококових антитіл у крові (непрямий метод підтвердження хвороби). Інструментальні методи, які найчастіше використовуються у клініках для підтвердження діагнозу – радіонуклідна ренографія, реносцинтіграфія, УЗД, а також комп’ютерна томографія заочеревинного простору (там розташовані нирки). Полегшити діагностику допоможуть і прості, доступні всім методи обстеження, наприклад, регулярне вимірювання АТ – він може бути підвищений при гіпертонічній формі хронічного гломерулонефриту. Для верифікації діагнозу гломерулонефриту необхідне виконання біопсії нирки (інвазивний метод, коли хірургічним інструментом беруть маленький фрагмент тканини і досліджують під мікроскопом).

Латентний гломерулонефрит може проходити приховано, безсимптомно чи з мінімальним набором ознак.

Лікування в більшості випадків складне і потребує госпіталізації. Призначається тривалий строгий постільний режим, а також дієта №7 (її традиційно призначають при патологіях нирок, в основі – виключення жирної, солоної, пряної, смаженої їжі).

Із лікарських засобів успішно застосовують антибіотики різних поколінь та імуносупресори. Доволі часто вражена нирка не справляється зі своїми обов’язками, і без гемодіалізу не обійтись. Спокійніше протікає хронічний гломерулонефрит, лікування його не потребує ударних доз антибіотиків.

Патологічний процес у найменших пацієнтів може протікати в’яло, іноді – атипово. Як лікувати гломерулонефрит у дітей, може озвучити виключно дитячий нефропатолог.

Цю хворобу простіше не допустити, аніж лікувати. За умови виникнення будь-яких стрептококових захворювань (інфікування шкіри, ангіна) надзвичайно важливо швидко і якісно їх вилікувати, щоб інфекція не встигла перейти на ниркові структури. Підкреслено несприятливий гломерулонефрит у вагітних, адже він здатен спровокувати передчасні пологи.

Корисну інформацію про симптоми, лікування і попередження цієї хвороби представлено на нашому сайті: Добробут.ком.