Лікування нефриту: медикаментозна терапія, загальні заходи

Нефрити – захворювання нирок (клубочків, канальців або інтерстиціальної тканини) запального характеру. Термін, зазвичай, використовують для позначення групи хвороб нирок. В деяких джерелах нефритом називають гломерулонефрит (клубочковий нефрит).

Нефрити – класифікація:

• гломерулонефрит – запалення гломерул (клубочків);
• інтерстиціальний або тубулоінтерстиціальний нефрит – запалення ниркових канальців і оточуючих їх тканин;
• пієлонефрит – запалення чашково-мискової системи і паренхіми нирок.

За перебігом розрізняють гострий нефрит і хронічний. За ступенем поширення запального процесу нефрити бувають осередковими і дифузними. Існує також вовчаковий нефрит (ураження нирок при СЧВ) та променевий.

Запалення нирок «нефрит інтерстиціальний», зазвичай, викликаний прийомом лікарських препаратів:

• антибіотиків (особливо групи аміноглікозидів);
• сульфаніламідів;
• фторхінолонів;
• нестероїдних протизапальних засобів;
• імунодепресантів;
• сечогінних засобів;
• введенням сироваток, вакцин.

Постінфекційний нефрит розвивається після перенесених вірусних і бактеріальних інфекцій. Іноді причину інтерстиціального нефриту не вдається встановити. В таких випадках мова йде про ідіопатичний нефрит. При нефриті (хворобі нирок) симптоми у дорослих залежать від виду захворювання і ступеня ураження органу. Нефрит викликає пошкодження клубочків і запальну клітинну проліферацію, що може призвести до зменшення гломерулярного кровотоку, олігурії (зниження утворення сечі) і уремії. Через пошкодження клубочків також може спостерігатися гематурія (кров у сечі).

Клубочковий нефрит – симптоми:

• протеїнурія (білок в сечі);
• гематурія (у 50% випадків відзначають макрогематурію);
• підвищення ШОЕ;
• олігурія або анурія (добовий обсяг сечі менше 50 мл);
• підвищений артеріальний тиск (понад 180/100 мм рт.ст.). Низький нирковий кровотік активує систему ренін-ангіотензин-альдостерон, викликаючи затримку рідини і помірну гіпертензію;
• набряки на обличчі – «обличчя нефритіка»;
• скупчення рідини в порожнинах – черевній (асцит), плевральній (гідроторакс);
• задишка;
• головний біль.

Ознаки нефриту інтерстиціального – загальна слабкість, поганий апетит, алергічний висип, іноді озноб, біль у м'язах.

Лікування нефриту проводиться лише під наглядом лікаря, як правило, в стаціонарі. Клінічні рекомендації залежать від поставленого діагнозу, віку хворого, супутніх захворювань. При гострому гломерулонефриті на перших етапах хвороби показаний постільний режим та обмеження прийому рідини. Етіотропну терапію проводять при постінфекційному гломерулонефриті. Призначають антибіотики групи пеніцилінів. Для зняття набряків застосовують фуросемід, для купірування стійкої артеріальної гіпертензії – блокатори повільних кальцієвих каналів. При гострій нирковій недостатності суворо обмежують споживання білків, солі, калію, рідини. При наростанні азотемії показаний гемодіаліз. Імунодепресанти застосовують при приєднанні нефротичного синдрому. Як лікувати нефрит хронічний – клінічні рекомендації:

1. Усунення етіологічного чинника (причинного агента).
2. Проведення імуносупресивної терапії (глюкокортикоїди і цитостатики).
3. Корекція гіперліпідемії та гіперкоагуляції.
4. Зниження підвищеного артеріального тиску.
5. Видалення продуктів азотистого обміну (гемодіаліз).
6. Призначення антикоагулянтів і антиагрегантів.
7. При важкій ХНН рекомендований регулярний гемодіаліз та трансплантація нирки.

Пацієнтам з діагнозом «хронічний гломерулонефрит» слід уникати переохолодження, проводити антибіотикотерапію хронічних вогнищ інфекції, дотримуватися низькобілкової дієти. Хворі повинні перебувати під наглядом лікаря-нефролога. Прогноз залежить від тяжкості захворювання. Докладніше про те, хронічний нефрит у людини – що це, читайте на нашому сайті Добробут.ком.