Причини пневмонії у дітей, її симптоми і препарати, що застосовуються в лікуванні

Пневмонія, або запалення легенів (стара назва) – це інфекційне захворювання, що вражає легеневу тканину і супроводжується обов’язковим виходом рідини всередину легеневих альвеол. Запалення буває гострим або хронічним. Останнє є результатом гострої форми, яку недолікували, або лікування було неповноцінним.

Основним фактором розвитку захворювання вважаються бактерії. В залежності від віку легеневу тканину дітей вражають як патогенні, так і умовно-патогенні мікроорганізми:

• пневмококи;
• стрептококи;
• стафілококи;
• кишкова паличка;
• клебсієла;
• хламідія;
• мікоплазма;
• збудники групи TORCH – токсоплазма, цитомегаловірус, вірус герпесу (викликають вроджені пневмонії новонароджених) і т.д.

Пневмонія – найчастіше захворювання в дитячому віці, обумовлене в першу чергу особливостями дихальної системи малюків:

• більш широкими бронхами;
• менш вираженою системою евакуації слизу (мукоциліарним кліренсом);
• недостатньою здатністю протистояти злипанню запалених альвеол або їх гострому розширенню.

Крім того, часті пневмонії у недоношених дітей, ВІЛ-інфікованих, у тих, хто під час блювоти вдихнув блювотні маси (у малюків це буває порівняно часто).

З клінічних ознак пневмонії у дитини найбільш важливими вважаються дві:

• часте дихання при відсутності ознак обструктивного бронхіту;
• підвищення температури до 38,5, особливо, якщо вона не знижується більше трьох днів і супроводжується явищами інтоксикації.

Кашель (зазвичай, вологий, рідше — сухий) є частою, але не обов'язковою ознакою пневмонії. Проте, якщо його немає, діагноз стає досить сумнівним.

При огляді пацієнта відзначаються зміни в перкуторному звуці над вогнищами ураження, хрипи в легенях і ослаблення дихання у відповідних запаленню зонах, бронхіальне дихання, бронхофонія.

У загальному аналізі крові відзначається різкий зсув лейкоцитарної формули вліво, значне підвищення ШОЕ, хоча ці ознаки у дитини при пневмонії можуть бути відсутні.

При підозрі на вірусну природу хвороби в крові прагнуть виявити антитіла до відомих в якості збудника пневмонії вірусів. Для цього застосовують імуноферментний аналіз, полімеразно-ланцюгову реакцію, реакцію з моноклональними антитілами. Втім, ці аналізи не допомагають при постановці діагнозу, оскільки час їх проведення досить великий, зате допомагають визначити, чи небезпечні контакти хворої дитини з оточуючими людьми, та запланувати необхідні санітарно-епідеміологічні заходи.

Госпіталізують не кожну дитину з пневмонією. Приблизно 80% дітей можуть лікуватися амбулаторно як мінімум в перші дві доби від початку захворювання. Тим не менш, в ситуаціях:

• вираженої дихальної недостатності;
• слабкої відповіді на антибіотикотерапію в перші дві доби;
• ускладненого перебігу хвороби (плеврит, емпієма плеври, пневмоторакс, абсцес, сепсис, інфекційно-токсичний шок);
• враження більше однієї частки легень;
• важкої супутньої патології;
• імунодефіцитних станів і т.д.

пацієнта слід госпіталізувати негайно, причому у випадках важкого перебігу хвороби і наявності ускладнень відразу у відділення реанімації та інтенсивної терапії.

Критерії ефективності лікування пневмонії в амбулаторних умовах (оцінюються через 48 годин):

• повний ефект — поліпшення загального стану, зникнення задишки, стійке зниження температури до субфебрильних або нормальних цифр;
• частковий ефект – зниження температури до 38, зменшення проявів інтоксикації і задишки, поліпшення загального стану;
• відсутність ефекту – погіршення стану, наростання симптоматики, відмова від їжі, порушення свідомості, поява ускладнень; у цьому випадку госпіталізація обов'язкова за життєвими показаннями.

Основний препарат при лікуванні пневмонії — антибіотик. Через труднощі точного виявлення збудника при амбулаторному лікуванні і занадто довгого часу, необхідного для виділення мікроба, лікарі змушені застосовувати препарати широкого спектру дії,також не забуваючи і про їхню безпеку.

Препаратами першого ряду є пеніциліни. Переважно використовуються ліки, стійкі до мікробних ферментів, наприклад, амоксицилін з клавулановою кислотою. Можливий прийом і оксациліну, піперациліну. При легких і середньотяжких формах пневмонії препарати призначають перорально. Важкі і ускладнені форми хвороби потребують призначеня ін'єкцій.

Цефалоспорини першого і другого поколінь - це препарати другого ряду. В їх застосуванні є деякі обмеження (токсичність для печінки, нирок, крові, болючість при введенні), через що вони використовуються більше в умовах стаціонару.

Макролідні препарати застосовуються дещо рідше (крім азитроміцину), оскільки зазначена поява мікробів, стійких до препаратів цієї групи (еритроміцину, кларитроміцину і т.д.).

Аміноглікозидні антибіотики і карбапенеми відносяться до резервних, і застосовуються досить рідко. Препарати відрізняються досить широким спектром побічних реакцій. Проте, при ускладнених внутрішньолікарняних пневмоніях без них часто не обійтися. До них відносяться гентаміцин, лінкоміцин, карбапенем, меропенем і т.д.

Жарознижуючі препарати застосовують за суворими показаннями: при «білій» лихоманці, злоякісної гіпертермії, в перші місяці життя дитини і у дітей з важкою супутньою патологією.

Обов'язковий елемент лікування пневмонії – це застосування відхаркувальних препаратів. Амброксол, бромгексин, ацетилцистеїн розріджуть мокротиння, покращують його евакуацію і зменшують явища дихальної недостатності. При легких формах можливе застосування відхаркувальних засобів на рослинній основі. Для зняття закупорки бронхів (обструктивний синдром) можливе застосування сальбутамолу, кленбутерола, які розширюють бронхи і зменшують в'язкість мокротиння.

Пневмонія – серйозне захворювання, здатне привести до трагічного фіналу. Сайт рекомендує негайно звернутися до лікаря у всіх випадках підвищення температури у дітей, симптомах утруднення дихання і неухильно виконувати всі призначення педіатра.