Симптоми інфекційного міокардиту, діагностика, лікування, прогноз

Міокардит – ураження міокарда (серцевого м’яза) запального характеру. Класифікація міокардитів розроблена з урахуванням причин, патогенезу, розвитку захворювання та деяких інших чинників.

Основні види міокардиту:

• інфекційний (бактеріальний, вірусний та інші);
• алергічний (лікарський, поствакцинальний і так далі);
• автоімунно-алергічний – наприклад, постгрипозний;
• колагенозный, чи ревматичний (при ревматизмі, СЧВ, склеродермії та інших захворюваннях сполучної тканини);
• дифтерійний. Діагноз «Міокардит» при дифтерії ставлять 25-30% хворих;
• токсичний (може бути наслідком інтоксикації організму лікарськими препаратами, наркотичними речовинами);
• ідіопатичний (незрозумілої етіології).

За перебігом розрізняють гострий і хронічний (рецидивний) міокардит. Захворювання може бути дифузним та осередковим.

Прояви патології залежать від ділянки ураження міокарда. Невеликий осередок у провідній системі серця здатний викликати яскраву симптоматику, а значне ураження «менш важливої» ділянки міокарда може перебігати з невираженою симптоматикою.

Вірусний міокардит – що це таке? Симптоми гострого міокардиту зазвичай проявляються після перенесеної ГРВІ.

Спостерігаються:

• задишка;
• тахікардія;
• болі в серці.

Симптоми інфекційного міокардиту часто маскуються під прояви основного захворювання. Пацієнти скаржаться на лихоманку, слабкість, які є проявами загальної інтоксикації організму. При дифузному міокардиті враження серйозніші – можуть відзначатись дилатація (розширення) камер серця і застійна серцева недостатність. ЕКГ при дифузному міокардиті фіксує ознаки гіпертрофії відділів серця, спостерігається зниження амплітуди зубців ЕКГ. Зміни ЕКГ більш виражені при ідіопатичному та інфекційно-алергічному міокардитах. Ознаки ревматичного міокардиту аналогічні ознакам при інших формах захворювання. Хворі скаржаться на задишку, болі в серці, підвищення температури тіла.

При аускультації часто визначають тахікардію, ослаблення І тону серця, протодіастолічний ритм галопу, систолічний шум мітральної регургітації. Зміни на ЕКГ можуть спостерігатись навіть за відсутності клінічних симптомів міокардиту. Добове моніторування ЕКГ за Холтером дозволяє визначити зміну розмірів порожнин серця. Ехокардіографію в основному використовують для диференційної діагностики міокардиту у дітей з вродженими вадами та іншими патологіями серця.

Згідно з рекомендаціями Американської кардіологічної асоціації, діагностика міокардиту в дітей повинна проводитись з врахуванням великих та малих критеріїв.

До перших належать:

• з’ява симптомів міокардиту впродовж 10 днів після перенесеного інфекційного захворювання;
• застійна серцева недостатність;
• зміни на ЕКГ;
• повна AV-блокада (атріовентрикулярна блокада III ступеню).

Малі критерії включають:

• підтвердження перенесеного інфекційного захворювання;
• тахікардію;
• ослаблення І тону;
• ритм галопу.

Для підтвердження діагнозу «Міокардит» потрібно буде виявлення одного чи двох великих і двох малих критеріїв. Неревматичний міокардит в дитини діагностують на основі результатів імунологічного аналізу крові, рентгенографії органів грудної клітки та УЗД серця.

Лікування гострого міокардиту в дорослих проводять із використанням протизапальної та антибактеріальної терапії. Важлива своєчасна оцінка ефективності призначеного лікування, а за необхідності і його корекція.

Клінічні рекомендації при міокардиті:

• антибіотики (при міокардиті інфекційного характеру);
• протизапальна медикаментозна терапія (нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), глюкокортикоїди);
• антигістамінні препарати;
• антиаритмічні засоби;
• антикоагулянти.

Глюкокортикостероїди при міокардитах призначають у разі:

• гострого міокардиту, який супроводжується лихоманкою (за відсутності результатів використання НПЗП);
• автоімунного міокардиту;
• гострого інфекційно-алергічного міокардиту.

Про те, як лікувати ускладнення алергічного міокардиту, читайте на нашому сайті.

У більшості випадків міокардит закінчується повним одужанням. Прогноз у хворих із залишковими ознаками (серцевою недостатністю, порушенням серцевого ритму) залежить від віку та супутніх патологій.

Одна з основних причин хронічного міокардиту – участь у патологічному процесі внутрішньоклітинних збудників, що суттєво ускладнює повну санацію організму. У більшості випадків міокардит перебігає на тлі хронічної осередкової інфекції – тонзиліту, парадонтозу, синуситу, аднекситу, простатиту, холециститу. Постійна інтоксикація та сенсибілізація організму вважаються несприятливим тлом для розвитку і прогресування хронічного міокардиту.

Етіотропне лікування запальних процесів, які викликані позаклітинними бактеріями, не викликає труднощів. Наявність хронічної інфекції впливає на розвиток патологічного процесу, що потребує призначення повторних курсів антибіотиків, противірусних препаратів та імуномодуляторів. Їхнє застосування доцільне і при рецидивах хронічного міокардиту. У період ремісій рекомендують курс профілактичної терапії препаратом ІРС-19. Профілактичну вакцинотерапію призначають для зниження ризику виникнення ГРВІ.