Лікування артеріальної гіпертензії. Групи антигіпертензивних засобів

Артеріальна гіпертензія – стійке підвищення артеріального тиску: систолічного – вище 140 мм рт. ст., діастолічного – вище 90 мм рт. ст. за умови, що вимірювання проводились у спокійному стані й не менше трьох разів у різний час. Артеріальна гіпертензія – що це таке і які її клінічні прояви?

Клінічними ознаками артеріальної гіпертензії є:

• головний біль;
• запаморочення голови;
• почастішання серцебиття;
• задишка;
• відчуття незрозумілої тривоги;
• остуда;
• гіперемія шкіри обличчя;
• гіпергідроз (підвищене потовиділення);
• подразливість;
• миготіння плям перед очима;
• оніміння пальців рук.

Артеріальна гіпертензія – небезпечна патологія, яка у ряді випадків перебігає безсимптомно. Зазвичай вперше АГ діагностують під час гіпертонічної кризи – різкого підвищення АТ, яке супроводжується з'явою клінічних симптомів.

Якщо причини гіпертензії не виявлені, то діагностують первинну, чи есенціальну артеріальну гіпертензію. При виявленні причини АГ її вважають вторинною.

Вторинною гіпертензія вважається, якщо виникає на тлі якогось захворювання – наприклад, реноваскулярна артеріальна гіпертензія. Якщо АГ не є головним симптомом, то в діагнозі її не відзначають, наприклад, при синдромі Іценка-Кушинга.

Діагностику симптоматичної артеріальної гіпертензії проводять з урахуванням патологій, які супроводжуються розвитком АГ. Відомо близько 70 захворювань, що супроводжуються підвищенням АТ. Умовно їх можна розділити на декілька груп: патології нирок, ендокринної системи, серця та судин, ЦНС. Діагноз ставлять після вивчення анамнезу (історії хвороби пацієнта з артеріальною гіпертензією) та обстеження хворого.

Від підвищення АТ збільшується ризик серцево-судинних захворювань та смертності. Дослідження показали, що ймовірність ускладнень збільшується навіть при підвищенні АТ у межах норми, а більшість ускладнень спостерігається у пацієнтів з незначним підйомом АТ. Медики дійшли висновку, що прогноз залежить як від рівня АТ, так і від ступеня втягнення у процес органів-мішеней. Тому в класифікацію ввели стратифікацію пацієнтів залежно від ступеня ризику.

Розділення хворих за ступенем ризику артеріальної гіпертензії дозволяє точніше оцінити індивідуальний прогноз. Загальну ймовірність ускладнень розраховують з урахуванням ризику ІХС: при ризикові ІХС 30% ймовірність серцево-судинних ускладнень дорівнює 40%. Нюанс цього підходу полягає у тому, що рівень АТ не є головним критерієм при виборі схеми лікування. Такий підхід виявився оправданим: смертність серед хворих на АГ поступово знижується.

Стратифікація ризику за групами:

• група низького ризику виникнення ускладнень (у найближчі 10 років – менше 15%). В неї входять пацієнти обох статей молодше 55 років, при цьому визначається АГ I ступеня, відсутність уражень органів-мішеней);
• група середнього ризику (в найближчі 10 років – близько 15-20%). Це чоловіки, старші 55 років, жінки – старші 65 років, з холестерином у крові понад 6,5 ммоль/л та обтяженим анамнезом ранніх серцево-судинних захворювань (за відсутності ураження органів-мішеней);
• група високого ризику (в найближчі 10 років ризик виникнення ускладнень перевищує 20%). Пацієнти з ураженням органів-мішеней за наявності супутніх чинників ризику;
• група дуже високого ризику (в найближчі 10 років переважає 30%). Пацієнти з асоційованими захворюваннями (перенесений інфаркт міокарда, інсульт чи ТІА, серцева недостатність, ХНН, ретинопатія III-IV ступеня).

Клінічні рекомендації при артеріальній гіпертензії включають призначення препаратів однієї з перерахованих нижче груп чи їхніх комбінацій:

• діуретики – знижують АТ за рахунок збільшення виведення солей та води;
• бета-блокатори – знижують тиск за рахунок зменшення серцевого викиду, чутливості барорецепторів, зниження активності ренін-ангіотензинової системи, впливу на ЦНС;
• блокатори кальцієвих каналів – викликають розслаблення м'язового шару судин, а також знижують периферичний судинний опір, за рахунок чого відбувається зниження АТ;
• блокатори рецепторів ангіотензину II – перешкоджають звуженню судин, покращують виведення солей та води, у результаті чого тиск знижується;
• інгібітори АПФ (ангіотензинперетворюючого ферменту) – викликають системну артеріальну вазодилатацію (розширення артерій) та зниження АТ;
• препарати центральної дії – регулюють активність симпатичної НС і усувають спазм судин;
• інгібітори реніну.

Лікування артеріальної гіпертензії повинно проходити під наглядом лікаря. У разі неефективності препаратів необхідно проводити корекцію дози і/чи заміну ліків.

Профілактика синдрому артеріальної гіпертензії включає дієту з низьким вмістом солі, обмеження кількості алкоголю, контроль ваги. Фізична активність та заняття спортом – дуже важливий момент профілактики та лікування підвищеного тиску.

Про причини артеріальної гіпертензії у дітей читайте на нашому сайті.