Ознаки м’язевої гіпотонії та інші її види ( гіпотонія жовчного міхура, кишечника, матки, сечового міхура)

Гіпотонія м'язів

Гіпотонія - зниження тонусу, яке може зачіпати багато структур людського організму. Такий стан загрожує функціональними порушеннями з боку органів і систем.

Під гіпотонією м'язів мають на увазі стійке зниження їх тонусу. Головні причини патології: хромосомні аномалії; вроджені порушення нейром'язових комплексів; метаболічні порушення; аутоімунні порушення; внутрішньоутробна асфіксія; пологові травми; дистрофія м'язів; нестача білків в раціоні; знижена фізична активність; дія токсинів (отрут); черепно-мозкові травми; перенесені небезпечні інфекційні захворювання.

Клінічну картину при м'язовій гіпотонії складно назвати однаковою для всіх пацієнтів. Симптоматика залежить від причини патології, віку хворого і стадії основного захворювання.

Запідозрити гіпотонію м'язів кінцівок у новонароджених можна при наявності наступних симптомів:

немовля майже не відповідає на роздратування м'язів;
безумовні рефлекси пригнічені або повністю відсутні.

Діти, які страждають гіпотонією, відрізняються від здорових малюків навіть уві сні: вони лежать рівно, тіло і кінцівки повністю випрямлені, руки і ноги не зігнуті в суглобах, а витягнуті уздовж тіла. За наявності дифузної форми гіпотонії м’язів у дитини можуть бути відсутні рефлекси, знижений смоктальний рефлекс, поганий апетит і втрата ваги. Згодом дифузна гіпотонія м'язів у дітей призводить до відставання у розвитку, атрофії м'язів, викривлення кісток, хребта та паралічу.

Найпоширенішими симптомами м'язового гіпотонуса у дорослих є:

відчуття постійної слабкості;
часті напади головного болю, що не купуються спазмолітиками і анальгетиками;

неприємні хворобливі відчуття в грудях;
тахікардія;
безсоння або, навпаки, підвищена сонливість;

оніміння пальців на кінцівках;
рясне потовиділення, не пов'язане зі зміною температурного режиму.

Діагноз ставлять на підставі скарг, анамнезу, об’єктивного огляду, додаткових методів дослідження (КТ, МРТ, електроміографія, м’язова біопсія), які застосовуються для аналізу вираженості патології. В основі лікування ― усунення причини.

Детальніше про інструментальну діагностику в ММ "Добробут"

Інструментальна діагностика

При підозрі на м’язову гіпотонію у новонародженого, малюка обов’язково направляють на консультацію до невролога. Для постановки діагнозу невролог повинен ознайомитися з лабораторними аналізами, які підтверджують або виключають генетичні відхилення.

Для усунення синдрому м’язової гіпотонії у дитини або дорослого проводять комплексну терапію. Рекомендовано: масаж, лікувальну фізкультуру, фізіотерапевтичні процедури, прийом медикаментів.

Гіпотонія жовчного міхура

Гіпотонія жовчного міхура ― це порушення тонусу та здатності його до скорочення. Її головні причини: спадкова схильність, порушення гормональної регуляції (вагітність, передменструальний синдром, соматостатинома), післяопераційні стани (резекція шлунка, ваготомія), системні захворювання, цукровий діабет, гепатити, цироз печінки, неправильне харчування (надлишок в раціоні смажених, гострих або жирних страв, відсутність режиму харчування, переважання сухої їжі), зараження глистами та найпростішими, психоемоційні розлади.

Основні симптоми:

періодичні напади болю в епігастрії та правому підребер'ї;

поява болю після їжі та в нічний час;
здуття живота;

чергування запорів і проносів;
нудота і позиви до блювання.

Для підтвердження діагнозу виконують дуоденальне зондування.

У більшості випадків допомога при гіпотонії жовчного міхура полягає в дієтичному харчуванні. Для зменшення невротичних розладів слід створити сприятливі умови праці та усунути конфліктні ситуації. У ряді випадків необхідні призначення жовчогінних засобів, прокінетиків та спазмолітиків. При вираженій гіпотонії жовчний міхур видаляють.

Детальніше про терапію та дитинологію в ММ "Добробут"

Терапія

Дитинологія

В основі гіпотонії кишечника лежать:

порушення іннервації і кровопостачання кишечника (як наслідки травм і операцій);

спайкові процеси в черевній порожнині;
вроджені патології нервово-м'язового апарату кишкової стінки;

рубе порушення принципів дієтичного харчування;
наявність шкідливих звичок; регулярні стреси.

Симптоми: тривалі запори; скупчення газів в кишечнику і здуття живота; біль по ходу кишечника; рефлекторна нудота, іноді ― блювота.

Для діагностики даного патологічного стану обов'язковим є проведення колоноскопії ― щоб відрізнити гіпотонію кишечника від його органічного ураження.

Основними принципами лікування є:

корекція раціону харчування;
обов'язкове щоденне вживання рослинної клітковини ― вона стимулює перистальтику;

виключення з раціону продуктів, що підвищують газоутворення (бобові, капуста, хлібобулочні вироби, виноград, молочні продукти і т.д);

виконання комплексу лікувальної гімнастики та фізіотерапії;
прийом медикаментів, що відповідають за нормалізацію калу, зменшують метеоризм.

Гіпотонія матки

При цій патології тонус і скоротливі можливості матки погіршені. Гіпотонія матки у жінок при вагітності не настільки загрозлива, як під час пологів. Фактори, що сприяють розвитку гіпотонії матки: вік породілллі до 18 років; вади розвитку матки; неоплазії; рубці (наприклад, після операцій); наявність екстрагенітальних патологій; багатоплідність або багатоводдя; численні пологи; ускладнення під час пологів. Гіпотонія матки проявляється кровотечею, ослабленою пологовою діяльністю. Лікування проводять препаратами, що підсилюють тонус матки (утеротоніками).

Гіпотонія сечового міхура

Найчастіші причини зниження тонусу міхурової стінки:

тривале утримання сечі;
порушення іннервації;
пухлини і камені в сечовому міхурі;

запальне ураження його стінки;
травматизація; вагітність;
аденома передміхурової залози;

сечокам'яна хвороба з непрохідністю уретри;
вікові зміни, в силу яких може розвиватися гіпотонія міхура або сфінктера.

Головна неприємність ― проблеми при сечовипусканні. Заради результативності хворий повинен сильно потужитися, а в кінці у нього залишається відчуття неповного спорожнення сечового міхура. При тривалій гіпотонії може виникнути розтягнутий сечовий міхур, що тягне за собою появу нетримання сечі.

Діагноз підтверджують за допомогою уретроцистографії, пієлографії, цистоскопії.