Дизартрія: особливості різних форм, методи діагностики і лікування

Дизартрія — порушення мовлення, що виникає внаслідок пошкодження мозкових центрів, які координують роботу цього механізму, або провідних шляхів, що передають імпульси до та від нього. Мовлення стає незрозумілим, страждає здатність промовляти звуки (всі, а не частину звуків, як при дислалії). Форму дизартрії зумовлює місце ураження.

Частою ознакою ДЦП є дизартрія. У дітей її виявляють у 65-85% випадків цієї патології. Зазвичай ураження нервової системи відбувається на різних термінах внутрішньоутробного розвитку, при пологах або в перші два роки життя з таких причин:

Виділяють 4 ступені дизартрії, які можуть бути виявлені при обстеженні логопедом або неврологом:

• 1 ступінь (стертий) — дефекти мовлення виявляються лише при обстеженні на дизартрію фахівцем;
• 2 ступінь — дефекти є, але мовлення в цілому зрозуміле;
• 3 ступінь — через порушення мовлення хворого можуть зрозуміти лише близькі, які звикли до цих особливостей;
• 4 ступінь — повністю незрозуміле мовлення навіть для близьких.

Для діагностики порушень мовлення потрібне ретельне обстеження логопедом і неврологом. Ці ж фахівці займаються лікуванням патологій, що викликали розлад мовлення.

При обстеженні лікар звертає увагу на будову мовного апарату, можливості артикуляційних рухів, стан мускулатури обличчя, порожнини рота і гортані, особливості дихання. При вивченні мовлення виявляють себе різні нюанси: вимова звуків, темп мовлення, ритм, її розбірливість, синхронність мовлення і дихання, гучність голосу, розвиток лексичного і граматичного ладу при формуванні слів та речень.

Лікування дизартрії проводять після стабілізації стану при основному захворюванні (наприклад, інсульту або травми мозку) або після постановки діагнозу при вродженій патології.

Важливим аспектом лікування вважається медикаментозна терапія. Європейські та американські фахівці заперечують ефективність цих препаратів, але в країнах пострадянського простору ще використовують такі ліки, як вінпоцетин, церебролізин, актовегін. Вони не належать до доказової медицини, але багато неврологів запевняють, що ефект від цих препаратів є.

Крім медикаментозної проводять логопедичну терапію, що передбачає пальчикову, дихальну, артикуляційну гімнастику, логопедичний масаж, роботу з вимовою спочатку окремих звуків, а потім їхніх сполучень і слів. Мета роботи лікаря — зробити так, щоб мовлення стало зрозумілим.