Сказ: невидимий смертельний ворог

Сказ - це надзвичайно небезпечне вірусне захворювання, яке вражає головний мозок та його оболонки й після появи перших симптомів майже завжди є смертельним. Саме тому діяти (проводити екстрену профілактику) потрібно ДО появи будь-яких ознак хвороби. Але людство має надійні способи не допустити розвитку хвороби, навіть якщо вірус уже потрапив в організм. Головне - діяти швидко та правильно.

Як можна заразитися?

Зараження сказом відбувається в разі потрапляння зараженої слини на пошкоджену шкіру (укус, подряпина) або слизові оболонки (очі, рот). Також можливе інфікування в разі потрапляння частинок мозку або спинномозкової рідини хворої тварини.

Від кого можна заразитися?

Природними осередками сказу є дикі хижі тварини. В Україні це переважно лисиці, вовки, єнотоподібні собаки.

Важливо пам'ятати, що у світі майже 99% випадків передачі вірусу сказу людям відбувається від домашніх собак. Однак на сказ можуть хворіти всі ссавці: не лише домашні коти й собаки, а й сільськогосподарські тварини (коні, кози, корови, вівці та інші).

Також треба пам’ятати, що на сказ можуть хворіти гризуни, зокрема щури та білки, а також їжаки.

Окремим рядком стоять кажани, які вважаються дуже небезпечними щодо ризику зараження. Навіть якщо ви не бачите укусу, але кажан торкнувся незахищеної шкіри, або якщо ви знайшли кажана в кімнаті, де спала людина чи дитина - це вже вважається небезпечним контактом, що потребує консультації лікаря щодо профілактики.

Щодо птахів, то теоретично вони можуть хворіти, але заразитися їм дуже складно (курка має ще вижити після укусу лисиці). По-друге, вкрай складно птаху заразити людину, бо у птахів немає слинних залоз. Навіть якщо скажений півень дзьобне - інфікування не станеться (хіба що частинка його мозку якось потрапить вам на слизову).

Що відбувається в організмі, коли вірус уже потрапив?

Спочатку вірус розмножується в місці потрапляння. Його "улюбленими" місцями є м'язи та нерви. Причому швидкість його розмноження в нервах у рази вища, ніж у м'язах (це важливий нюанс).

Далі вірус по нервах зі швидкістю приблизно 5–50 мм на добу просувається до спинного мозку, точніше - до нервових вузлів поруч із ним. Коли вірус досягає цих вузлів, там він розмножується ще раз. Після цього вже зі швидкістю 200–400 мм на добу вірус стрімко просувається до головного мозку, де викликає запалення, що й стає причиною смерті.

Здавалося б, шлях досить тривалий? Саме так. І саме ця обставина дає шанс запобігти розвитку хвороби, якщо почати профілактику вчасно.

Інкубаційний період

Інкубаційний період — це час від потрапляння вірусу в організм до початку симптомів хвороби. Саме в цей період ми можемо зупинити вірус.

У середньому інкубаційний період у людини становить 1–4 місяці. Але залежно від різних факторів (наприклад, від місця укусу - чим ближче рана до голови або великих нервових вузлів, тим коротшим буде шлях вірусу до мозку і тим швидше з'являться перші клиничні симптоми сказу), він може становити від 5–7 днів до одного року, а інколи навіть більше.

Слід пам'ятати, що після маніфестації хвороби специфічне лікування сказу вже не є ефективним, тому єдиним порятунком є негайна імунізація одразу після контакту з джерелом інфекції.

Що робити при укусі та як вберегтися?

Критично важливою є перша допомога: негайно рясно промийте рану, подряпину чи місце, куди потрапила слина, проточною водою з милом (бажано господарським) протягом 10–15 хвилин. Це найпростіший, але надзвичайно дієвий крок: вода і мило фізично змивають та руйнують оболонку вірусу ще до того, як він встигне проникнути в нервові закінчення.

Після цього негайно зверніться до лікаря, адже термінова вакцинація та введення імуноглобуліну (за необхідності) - це єдине надійне лікування та профілактика сказу після укусу чи подряпини.

Для загальної профілактики намагайтеся не контактувати з підозрілими чи дикими тваринами, навіть якщо вони здаються дружніми. Також обов'язково регулярно вакцинуйте своїх домашніх тварин від сказу. Крім того, профілактична вакцинація рекомендована людям із груп ризику, які професійно контактують із тваринами, наприклад, ветеринарам чи лісникам.

Пам'ятайте: ви не самі!

Укус чи просто зустріч із підозрілою тваринкою - це, звісно, ще той стрес. І хвилюватися за себе чи дитину абсолютно нормально. Але панікувати точно не слід! Сучасна медицина чудово знає, що робити, і має все необхідне, щоб надійно вас захистити. Забудьте старий міф про «40 уколів у живіт»: сучасний курс екстреної профілактики складається лише з кількох ін'єкцій у плече (або в стегно маленьким дітям), які переносяться досить легко.

Головне - видихнути, добре промити рану, не гаяти часу та чим швидше звернутися до травмпункту чи лікаря.

Ваші швидкі та правильні дії - це найкращий захист. Бережіть себе!

Автор статті - Кірейко Віктор Петрович

]]>