Геморагічний інсульт: як виявляється хвороба, чому виникає, як лікується

Геморагічний інсульт (ГІ) - крововиливи в головний мозок, що розвиваються в результаті порушення цілісності (розриву) артеріальних судин головного мозку на фоні гіпертонічної кризи (різкого підвищення артеріального тиску).

ГІ є другою за частотою формою інсульту і складає 15-30% випадків серед всіх інсультів. Середній вік хворих з ГІ становить 60-65 років, співвідношення чоловіків і жінок дорівнює 1,6:1. Ризик розвитку ГІ значно підвищується після 55 років і подвоюється з кожним наступним десятиліттям. Летальність від ГІ досягає 40-50%, а інвалідність розвивається у 70-75% пацієнтів, що вижили.

Факторами ризику в розвитку ГІ є високий артеріальний тиск, зловживання алкоголем, захворювання крові, вроджені судинні аномалії - аневризми, артеріовенозні мальформації. Клінічні прояви захворювання виникають гостро, протягом декількох хвилин.

При підозрі на ГІ пацієнта необхідно терміново доставити в стаціонар і помістити в реанімацію або в палату інтенсивної терапії. Основним методом діагностики ГІ є комп'ютерна томографія головного мозку. Виявлення нетравматичної внутрішньомозкової гематоми при клініко-неврологічному і КТ (МРТ) дослідженні є показанням до обов'язкового проведення консультації нейрохірурга.

Консервативне лікування зазвичай проводять пацієнтам з внутрішньомозковими гематомами невеликого обсягу, що не викликають вираженого мас-ефекту, грубих неврологічних розладів (пригнічення бадьорості до оглушення, геміплегії), дислокації мозку і проривом крові, що не супроводжується виливом в шлуночкову систему.

При гематомах великого обсягу (більш 80 мм3), при стовбурових гематомах і масивному руйнуванні головного мозку хірургічне лікування не показано з огляду несприятливого прогнозу.

Реабілітацію хворих з ГІ слід починати в ранні терміни, ще при лікуванні пацієнтів в стаціонарі, і проводити протягом перших 6 місяців після перенесеного інсульту, а при необхідності - більш тривалий час.

Реабілітаційні заходи включають вертикалізацію і активізацію пацієнта, лікувальну фізкультуру, масаж, заняття з логопедом, відпрацювання навичок виконання повсякденних завдань з дрібною моторикою. Доцільне скорочення термінів перебування пацієнтів в стаціонарі після проведення основних лікувальних заходів для якнайшвидшого переведення хворих в реабілітаційні центри та проведення відновлювальних занять в повному обсязі.

Відновлення втрачених функцій і усунення ускладнень вимагають особливої наполегливості і тривалого часу. Профілактика складається з проходження регулярних обстежень, дотриманні дієтичних рекомендацій, підтримці цільових цифр артеріального тиску, помірної фізичної активності.