Батькам теж потрібна підтримка

Поради та приклади цього психолога допоможуть багатьом батькам відчути свою силу та зрозуміти, як важливо не забувати про власне життя. Адже особливі діти – це не вирок, а історія, яка може скластися інакше. Як їм допомогти, розповіла Надія Вікторівна Зінченко, спеціальний психолог медичної мережі «Добробут».

До чого призводять гаджети

Найбільша складність, з якою стикаються психологи, – це непоінформованість батьків про ранній розвиток дитини. Наприклад, що вона має вміти робити в 6 місяців, які особливості розвитку у віці 1,5 року або в 3 роки. Причому цю інформацію легко знайти, але сьогодні батьки часто доволі відсторонені від виховання дітей. Батьки не розуміють, як розвивати свою дитину, як із нею взаємодіяти. Багато мам і тат роблять велику помилку, обираючи гаджети як зручну іграшку для дитини. Часто на прийомі я чую: «Планшети в нас вже з півроку». Тоді як фахівець я даю такий приклад. У Польщі на державному рівні батькам не дозволяється користуватися планшетом або телефоном у присутності дитини до 4 років.

Найчастіше невміння або небажання батьків займатися з дитиною призводить до таких симптомів у дитини, які дуже схожі на симптоми РАС і затримки розвитку. Наприклад, коли малюк довгий час не говорить, не звертається до них із проханням, використовує крик як стратегію привернення уваги, не реагує візуально на нові іграшки. Якщо він зациклений виключно на планшеті, то не бачить емоції батьків, не грає з батьками та з однолітками.

Особистий приклад

Життя особливих дітей я спостерігала з дитинства, тому що моїй двоюрідній сестрі поставили діагноз ДЦП. І я бачила всі ті складнощі, з якими довелося зіткнутися і їй, і її батькам. Напевно, ця обставина свідомо привело мене до вибору професії.

За першою освітою я лікар. У мене 20 років стажу суто медичної спрямованості. Це була робота в хірургічному відділенні та в реанімації. Уже будучи мамою трьох дітей, я вирішила, що хочу більше розбиратися в дитячій психіці, розуміти, які речі є для дитини значущими. У результаті я вступила до університету ім. М. П. Драгоманова на факультет спеціальної медичної психології.

Через що проходять батьки особливих діток?

Головне для мами й тата – це прийняття того, що їхня дитина має особливості розвитку, що її історія складатиметься інакше.

Особлива дитина хворіє частіше, ніж інші діти. Але звичайний педіатр не готовий із нею працювати, тому огляд лікаря може призвести до неприємних наслідків. У медичній мережі «Добробут» у центрі «Дитинологіі особливого розвитку» всі профільні лікарі вже мають досвід роботи з такими дітьми. У команді центру є психолог, дитинолог, офтальмолог, ортопед, дитячий кардіолог, алерголог та інші фахівці. Вони знають, як потрібно спілкуватися з такими дітками, щоб огляд лікаря був для них максимально комфортним.

Дуже важливо, наскільки стійкі батьки до того, що їхній малюк може бути не прийнятий нашим суспільством. Адже вони часто опиняються перед вибором: бути хорошими для когось чи залишатися опорою для свого малюка.

Найголовніша рекомендація: пам’ятати, що РАС, ДЦП, синдром Дауна, синдром гіперактивності – це не хвороба як така, а особливості й потреби дитини, у якої нервова система працює інакше. І тут важливо не перетнути ту межу, коли хочеться назвати малюка бідненьким і жити лише заради нього.

По-перше, завдання мами й тата - пам’ятати, що особливу дитину потрібно навчити самостійно себе обслуговувати.

По-друге, батькам важливо звертати увагу на власні переживання та емоції. Тому обов’язкова робота з фахівцями та звернення до психолога. Я часто чую: «Ми самі впораємося». Однак вони не можуть зробити це самостійно. Роздратування, втома, пригніченість – природні процеси, тому що кожен із нас в першу чергу залишається живою людиною. І реакції, які виникають у спілкуванні з особливою дитиною, завжди вимагають коригування або розуміння. Батьки самі мають бути сповнені внутрішнього ресурсу та мати підтримку. Ось чому потрібно мати свого надійного фахівця, який зможе бути з ними в цій «історії».

Що чекає на особливих діток в майбутньому?

Суспільство постійно розвивається. І майбутнє особливої дитини залежить від людей, які поруч із нею. Є безліч прикладів, коли такі діти змогли стати успішними та відомими людьми. І якщо говорити про особистий приклад, то сьогодні моїй двоюрідній сестрі, у якої діагноз ДЦП, 35 років, вона народила дівчинку, має вищу освіту, працює перекладачем. Тобто майбутнє в особливих діток, звісно, є. Усе залежить від історії, яка в них складеться, від середовища, у якому вони перебувають, і від потенціалу, який має це середовище.