Симптоми гідроперикарда, методи діагностики і лікування

Перикард – це двошаровий своєрідний мішечок, в якому знаходиться серце. Гідроперикард – поява надлишкової рідини між цими шарами. У нормі кількість рідини становить від 15 до 50 мл, але в деяких випадках вона може збільшитися в рази.

У нормі рідина виробляється клітинами, які вистилають перикард зсередини, і ними ж назад всмоктується. Кількість її збільшується лише у двох випадках – при посиленому виробленні або уповільненому всмоктуванні. До таких порушень можуть призвести:

• хронічна серцева недостатність;
• перикардит;
• кардіоміопатія;
• вроджені вади розвитку серця і навколосерцевої сумки;
• зниження вмісту білків крові, що відбувається при багатьох хворобах;
• гіпотиреоз;
• алергія;
• травми;
• анемія;
• променева терапія;
• хронічна ниркова недостатність;
• пухлини середостіння (місце в грудній клітці, де знаходяться перикард і серце).

Існують також особливі форми гідроперикарда, при яких накопичується рідина і:

• лімфа (хілоперикард – наслідок блокування струму рідини по лімфатичних судинах; зустрічається при метастазуванні злоякісних пухлин);
• кров (гемоперикард; причини – травми серця або судин перикарда, інфаркт міокарда, ожиріння).

При цьому синдромі прояв симптомів починається не відразу. Спочатку помітні лише симптоми хвороби, що спровокувала розвиток гідроперикарда. При малому накопиченні рідини вони не проявляються ніяк, однак у процесі зростання їхньої кількості відбувається стиснення серця і неможливість його скорочень. Основні прояви:

• задишка в спокої або при мінімальному зусиллі;
• частий пульс;
• набряки;
• зниження артеріального тиску внаслідок зниження серцевого викиду;
• блідість шкірних покривів, синюшність губ і ділянки між верхньою губою і носом (акроціаноз носогубного трикутника).

При масивному гемоперикарді відбувається подразнення прилеглого до стравоходу блукаючого нерва, може виникнути болісна гикавка. Це ознака загрози життю, необхідно негайно викликати «Швидку допомогу».

При гемоперикарді внаслідок травми може виникнути критичний стан – тампонада серця. В такому випадку скорочень серця недостатньо для того, щоб проганяти кров по судинах, і людина може померти протягом декількох хвилин. Спеціалісти клініки рекомендують вивчити заходи серцево-легеневої реанімації і застосовувати їх у подібних випадках – це єдиний шанс врятувати людину до прибуття спеціалістів. При появі симптомів тампонади лікарів слід викликати відразу. Симптоми:

• різке зниження тиску, особливо з втратою свідомості;
• недостатність повітря при частому поверхневому диханні;
• слабкість, потемніння в очах;
• відчуття серцебиття;
• страх смерті, перезбудження

Основний метод діагностики цього стану – ультразвукове дослідження. При ехокардіографії на ділянці в області задньої стінки лівого шлуночка серця може бути виявлена розбіжність парієтального і вісцерального листків перикарда, що в нормі становить 5 мм. Збільшення цієї відстані свідчить про наявність рідини між листками. Критерії еходіагностики гідроперикарда:

• 6-10 мм розбіжності листків – рання стадія гідроперикарда;
• 10-20 мм – помірна стадія;
• понад 20 мм – виражена стадія.

В останньому випадку проводиться додаткова пункція перикарда з забором частини рідини і вивченням її характеру (запальний ексудат, лімфа, кров і т.д.).

Ехокардіографія дозволяє виявити і гідроперикард у плоду при вагітності. У цьому разі лікар-діагност повинен запідозрити вроджену ваду розвитку серця у майбутнього новонародженого або гемолітичну хворобу. У цьому випадку жінка повинна бути ретельно обстежена і за необхідності пройти курс відповідного лікування під наглядом фахівців.

Крім УЗД для діагностики хвороб-причин гідроперикарда доведеться пройти інші дослідження:

• рентгенографію грудної клітини;
• загальний аналіз сечі і розгорнутий аналіз крові;
• рівень гормонів щитовидної залози;
• рівень білка в крові;
• ЕКГ і т.д.

Лікар має звернути увагу на основне захворювання. Лікування серцевої недостатності, прийом препаратів, що містять гормони щитовидної залози, відновлення рівня білка – все це методи лікування тієї хвороби, яка спровокувала гідроперикард. Найчастіше цього підходу досить, щоб позбавити пацієнта від такого симптому.

Однак можливі ситуації, коли часу на очікування ефекту недостатньо і тоді доводиться доповнювати лікування основного захворювання боротьбою безпосередньо з гідроперикардом. Спочатку застосовуються сечогінні засоби – калійзберігаючі (спіронолактон, триамтерен, гідрохлортіазид) або тіазидні діуретики (фуросемід, торасемід) в поєднанні з препаратами калію. За відсутності результату і при критичному обсязі рідини можливе проведення пункції перикарда з відкачуванням надлишку ексудату.

Гідроперикард – це симптом або ускладнення. Потрібно лікувати основне захворювання, що призвело до появи цього симптому. А краще всього запобігти розвитку таких ускладнень, для чого слід звертатися до лікаря за будь-яких ознак неблагополуччя в організмі.