Лікування цитомегаловірусу в дітей і дорослих: противірусні препарати

Факторами передачі ЦМВ можуть бути практично всі біологічні рідини організму, в яких міститься вірус: кров, слина, сеча, спинномозкова рідина, вагінальний секрет, сперма, амніотична рідина, грудне молоко. Потенційним джерелом інфекції є органи і тканини в трансплантології, а також кров та її продукти — в трансфузіології. Трансплацентарне зараження плода можливе як у разі первинної інфекції у матері, так і внаслідок реактивації хронічної інфекції.

У пацієнтів з нормальним імунітетом ЦМВ-інфекція через 30-60 діб після зараження частіше проявляється мононуклеозоподібним синдромом. Можуть відзначатися слабкість, головний біль, лихоманка до 39–40 °С, біль в м'язах, тонзилофарингіт, рідше лімфаденопатія та гепатомегалія. Після первинної інфекції для ЦМВ характерне пожиттєве носійство у різноманітних клітинах організму-господаря, з періодичними моментами субклінічної реактивації, контрольованої функціонуючою імунною системою.

У пацієнтів з ослабленим імунітетом ЦМВ-інфекція викликає ураження очей (хоріоретиніт), головного мозку (енцефаліт), легень (пневмонію), шлунково-кишкового тракту (гастрит, ентерит, коліт) та інших органів. Інфікування в першому триместрі вагітності може викликати викидень або загибель плода. У немовлят з вродженою цитомегалією відзначаються збільшені розміри печінки, селезінки, знижений гемоглобін, жовтяниця. Для даних дітей характерна затримка психічного розвитку, церебральний параліч, епілепсія, сліпота та дефекти слуху.

Для підтвердження наявності цитомегаловірусної інфекції проводять лабораторну діагностику. Основа задача – виявити цитомегаловірус в клітині або чотирикратне збільшення антитіл:

1. Метод ІФА-дослідження (серологічна діагностика) ― визначення в крові специфічних антитіл класів M та G. Наявність антитіл IgM до цитомегаловірусу при негативному IgG говорить про первинне інфікування і початок розвитку хвороби. Позитивний результат аналізу на визначення антитіл IgG і IgM свідчить про гостру стадію захворювання. Наявність лише IgG свідчить про носійство цитомегаловірусу.
2. ПЛР-реакція – пошук ДНК цитомегаловірусу в клітинах. Для діагностики береться зішкріб клітин із слизової оболонки статевих органів.

Вірусоносійство і мононуклеозоподібний синдром у пацієнтів з нормальним імунітетом зазвичай не потребують специфічної терапії, лікування симптоматичне, як при звичайному ГРВІ. Показаннями до проведення специфічної терапії є активний період захворювання та ураження внутрішніх органів.

Такі противірусні, як ганцикловір та валацикловір є препаратами вибору у лікуванні пацієнтів з ЦМВ-інфекцією, застосовуються для проведення вторинної профілактики у хворих з імунодефіцитом та у реципієнтів трансплантованих органів.

Широке застосування ганцикловіру обмежене в педіатричній практиці через його високу токсичність, яка сприяє розвитку лейкопенії і тромбоцитопенії, ураженню печінки та нирок. Однак за наявності життєвих показань токсичність препарату не стає причиною відмови від його застосування. Лікування проводиться під контролем педіатра та гематолога.

Одночасно з використанням противірусних препаратів призначають засоби для підвищення імунітету. Рекомендується застосування специфічних імуноглобулінів — анти-ЦМВ-імуноглобуліну, який нейтралізує ЦМВ специфічними анти-ЦМВ-антитілами класу ІgG, що містяться в препараті.