Рак крові — це загальний термін, що охоплює велику групу системних уражень органів кровотворення. Вони протікають на тлі мутації клітин кісткового мозку, що беруть участь у процесі кровотворення. Захворювання розвивається внаслідок злоякісного ураження паростка кровотворного процесу. Це призводить до пригнічення формування/росту нормальних клітин крові і збільшення трансформованих лейкоз-ініційованих форм, які поширюються через систему кровотоку в різні органи і тканини.
За характером протікання лейкоз поділяють на дві групи — хронічний і гострий. Подібне розділення не схоже на загальноприйняте, що його використовують при інших онкозахворюваннях: тобто, обидві форми (гостра і хронічна) — це абсолютно різні захворювання, водночас гостра форма не переходить у хронічну.
Гострі лейкози на підставі морфологічних ознак (згідно ФАБ-класифікації) поділяють на:
Гостра форма лімфобластного лейкозу розвивається переважно у дітей (середній вік — 14 років), а гострий мієлобластний лейкоз характерний переважно для осіб похилого віку (68 років). Гендерна різниця в групі мієлоїдної лейкемії практично відсутня, тоді як при лімфобластному лейкозі захворюваність серед чоловіків перевершує жіночу (4,8 супроти 3,1 нових випадків). Гострі форми лейкозу протікають переважно агресивно. Серед етнічних груп найчастіше хворіють люди білої раси.
I. Хронічні лейкемії мієлогенного походження
II. Хронічні лімфопроліферативні захворювання
Усі хронічні форми лейкозу протікають відносно довго і доброякісно.
Окремо виділяється гематосаркома, яка, хоча і формується з клітин кровотворної тканини, на відміну від лейкозів відноситься до групи позакістномозкових утворень з локалізацією в будь-якому органі. Мірою поширення може вражати і кістковий мозок, формуючи зміни в крові і симптоматику, властиву лейкозам.
У клінічному перебігові гострих лейкозів виділяють кілька стадій:
У випадках з хронічним лейкозом окремо виділяють стадію з доброякісним перебігом (моноклонову) і злоякісним перебігом (поліклонову). За перебігом хронічного лейкозу (клінічною симптоматикою) умовно виділяють:
Для кожної з них характерні свої специфічні клінічні прояви.
Поява симптоматики при гострому лейкозі відзначається в середньому через 1,5-3 місяці після початку мутації в гемопоетичних стовбурових клітинах. Під час цього процесу в кістковому мозку з’являються бластні клітини, що пригнічують розвиток фізіологічно нормальних елементів крові. Початкові прояви раку крові при гострому лейкозі варіюють в широких межах — від раптового початку до повільно розвитку симптоматики.
Хронічні форми відрізняються ширшим поліморфізмом клінічних проявів. Зокрема, мієлоїдний лейкоз починається практично безсимптомно або протікає на тлі неспецифічних симптомів:
У розгорнутій стадії приєднується анорексія, зниження маси тіла, виражені суглобові болі, збільшення селезінки, кровотечі.
При хронічному лімфоїдному лейкозі початковими ознаками є збільшені лімфовузли, пізніше з’являються набряки верхньої частини тулуба, шкірний свербіж, часто приєднуються інфекції, що протікають з частими рецидивами. Страждає загальний стан хворих, що обумовлено посиленням інтоксикації і проявами анемічного синдрому. Посилюються дистрофічні зміни в різних органах і системах, у хворих розвивається кахексія. Смерть настає від кровотеч, ниркової недостатності, виснаження, інфекційно-септичних ускладнень.
Терапію проводять в умовах спеціалізованої клініки або гематологічного стаціонару. Основним і найбільш дієвим способом лікування раку крові є хіміотерапія, спрямована на ерадикацію ракових (бластних) клітин. Процес лікування лейкозу вимагає проходження декількох етапів. Серед них індукція, консолідація і підтримувальна терапія, згідно зі спеціально розробленими протоколами лікування.
Крім хіміотерапії пацієнтам за показаннями призначають переливання компонентів крові (еритроцитів, тромбоцитів), антибіотики, імунопрепарати. Ефективним методом попередження рецидивів захворювання є трансплантація стовбурових кровотворних клітин, яка в низці випадків дає змогу повністю вилікувати рак крові.
Яких-небудь суворих рекомендацій з профілактики раку крові досі немає, оскільки відсутнє чітке розуміння причин, які запускають злоякісний процес, і чинників, що зумовлюють його. Із загальних заходів, які зменшують ризик появи раку крові, можна виділити:
Ключового значення набуває рання діагностика раку крові: вона можлива в умовах регулярного проходження профілактичних оглядів, що особливо актуально для осіб, які належать до групи ризику. Це люди, які мають імунодефіцитні стани, спадкову схильність, контакт з канцерогенами. Тому, у разі появи відповідної симптоматики, необхідним є термінове звернення до лікаря онколога.
Автор статті - Задорожна Христина Олегівна
Дата публікації: 30.10.2020